<<
>>

3.4 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ, ПІДС­ТАВИ ТА ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Формування та розвиток організації значною мірою залежить від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприєм­ницьку активність та добросовісну конкуренцію.

Правова база підприємства - це сукупність законів, норматив­них та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносин між державою та суб'єктами підприємницької діяльності, а також на­дають підприємцям певні правові гарантії.

Створення та функціонування підприємств в Україні регулюєть­ся господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентують окремі особливості, сто­рони та види діяльності підприємств в Україні.

Господарське законодавство регулює правові, економічні та со­ціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації та ліквіда­ції; організаційний механізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює державний контроль у сфері ліцензування та відповідаль­ність суб'єктів господарювання і органів ліцензування за порушення законодавства тощо (Господарський кодекс України).

Податкове законодавство визначає чинну у країні податкову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодав­ства суб'єктами господарювання (Податковий кодекс України).

Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні процеси в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює правила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, страхових компаній тощо (Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондо­вий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових пос­луг» та ін.).

Митне законодавство регулює порядок здійснення операцій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; визначає ставки мита на ввезення (вивезення) сировини та продукції, встановлює пільгові ставки мита на певні групи товарів, регламентує процедуру перетину кордону країни та оформлення вантажів, забезпечує контроль за спла­тою мита і митних зборів тощо (Митний кодекс України).

Валютне законодавство регламентує порядок здійснення опе­рацій з іноземною валютою, процедуру видачі Національним банком України дозволу комерційним банкам на здійснення операцій, відкрит­тя валютних рахунків суб'єктами господарської діяльності тощо (Зако­ни України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та ін.).

Таким чином, правове середовище функціонування підприємст­ва є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, сферою діяльності, видами діяльності, залежністю від іноземних постачальни­ків або споживачів, обсягом товарообігу тощо.

Відповідно до ст. 62 Господарського Кодексу України, підпри­ємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компете­нтним органом державної влади або органом місцевого самоврядуван­ня, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково- дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є самостійним суб'єктом, що господарює відпові­дно до засновницьких документів, має права юридичної особи і здійс­нює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з ме­тою отримання прибутку або доходу, виступає від власного імені, має завершену систему обліку та самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, круглу печатку зі своїм найменуванням та іден­тифікаційним кодом. За зобов'язаннями підприємство несе повну від­повідальність усім своїм майном [1].

Класифікація підприємств, за основними ознаками, відображе­ними у Господарському Кодексі України, наведена у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 - Класифікація підприємств
Класифікаційна ознака Види підприємств
Мета і характер діяльності - комерційні;

- некомерційні

Форма власності - приватні;

- колективні;

- комунальні;

- державні;

- змішані

Належність капіталу - підприємство з іноземними інвестиціями;

- іноземне підприємство

Спосіб заснування та формуван­ня статутного капіталу - унітарні;

- корпоративні

Кількість працюючих та масштаб діяльності - великі;

- малі;

- середні

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприє­мництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Основою діяльності підприємств, які створюються та функціо­нують з метою отримання прибутку, є підприємництво.

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку [1].

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

- вільного вибору видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах для здійснення підприєм­ницької діяльності майна та грошових коштів юридичних осіб та гро­мадян;

- самостійного формування програми діяльності, вибору поста­чальників та споживачів виробленої продукції, встановлення цін від­повідно до чинного законодавства;

- вільного найму працівників;

- залучення та використання матеріально-технічних, фінансо­вих, трудових, природних та інших видів ресурсів, користування яки­ми не обмежене або не заборонене чинним законодавством;

- вільного розпоряджання прибутком, що залишається після сплати платежів, встановлених законодавством.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підпри­ємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної влас­ності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передба­чені чинним законодавством.

У разі, якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвес­тиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підпри­ємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капі­талі якого, іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування ста­тутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпорати-

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону стату­тний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподі­ляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначаєть­ся, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підпри­ємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємст­ва, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльнос­ті засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюють­ся, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підп­риємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємст­ва, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підп­риємств встановлюються ст. 63 Господарського Кодексу та іншими законодавчими актами.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу вало­вого доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприєм­ства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фі­нансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких се­редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми.

Господарський Кодекс України визначає також майнові право­відносини суб'єктів господарювання.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фон­ди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організа­цій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухо­містю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених Господарським Кодексом та законами, прийня­тими відповідно до нього.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилу­чення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Створення та порядок реєстрації підприємства визначаються

Господарським Кодексом України, який регламентує порядок ство­рення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням тру­дового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціа­льної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійс­ненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господа­рюючими суб'єктами та державою.

Детально процедура державної реєстрації регламентується За­коном України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізич­них осіб-підприємців».

Будь-яке підприємство може бути створене:

1) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу шляхом заснування нового підприємства;

2) шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого підприємства з додержанням вимог законодав­ства;

3) шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта го­сподарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповід­но до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Процедура створення підприємства, як юридичної особи, перед­бачає три основні стадії: підготовчу, установчу, організаційну.

Підготовча стадія включає наступні етапи:

Етап 1. Прийняття рішення про підприємницьку діяльність на основі підприємницької ідеї.

Це досить відповідальний, визначальний етап діяльності підп­риємця. Рішення формується під впливом багатьох факторів. Пошук привабливої ідеї бізнесу - це досить важке і відповідальне завдання підприємця, котрий має віднайти в ідеї можливість реалізувати свої знання і здібності. На цьому важливому етапі започаткування власної справи виникає проблема: де і як шукати нову підприємницькі ідею.

Джерела ідей можуть бути різними, починаючи від спеціальних досліджень і розробок, але найчастіше вони виходять від: споживачів; працюючих фірм; Уряду тощо. Власні або запозичені результати дос­ліджень і розробок є чи не найбільш плодотворним джерелом нових ідей щодо бізнесової діяльності.

Етап 2. Визначення цілей підприємницької діяльності, розробка стратегії розвитку підприємства.

При створенні підприємства або іншої підприємницької струк­тури мають бути визначені конкретні цілі їхньої діяльності, тобто кін­цевий стан господарювання, якого організація сподівається досягти.

Особиста мета підприємця може зводитись до бажання:

- отримувати якомога більше дивідендів на вкладений капітал;

- творчо працювати та почувати себе комфортно;

- привести у рівновагу складові елементи життя: власні кар'єру і сім'ю, друзів тощо;

- домогтися того, щоб колеги визнали його професіоналом, зна­вцем у обраній сфері підприємницької діяльності.

Цей етап передбачає визначення місії підприємства, формуван­ня цільових орієнтирів, обрання сфери діяльності, визначення цілей підприємства, оцінку і аналіз зовнішнього середовища, прогнозування потенціалу підприємства, побудову моделі узгодження інтересів учас­ників діяльності підприємства.

Етап 3. Вибір організаційно-правової форми підприємництва. Вибір місця розташування підприємства.

Приймаючи рішення про вибір тієї чи іншої організаційно- правової форми, підприємець перед усім повинен [11]:

1) визначити потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обов'язків, що залежить від профілю та змісту майбутньої підприєм­ницької діяльності, можливого кола партнерів, співвідношення най­більш доцільної форми організації підприємництва і можливостей, що надаються чинним законодавством. Одна справа, коли підприємець передбачає здійснювати низку одноразових підприємницьких проек­тів, зовсім інша - коли підприємницька ідея може бути зведена до довготривалого повторення певного виробничого циклу. Можливий інший випадок: підприємницька ідея може здійснюватися без тісної кооперації з партнерами (наприклад, організація консалтингової фір­ми) або для практичної реалізації потребує обов'язкової і добре нала­годженої виробничої кооперації (наприклад, виробництво будь-якого багатокомпонентного виробу);

2) вирішити питання про форму створення статутного фонду пі­дприємства, що також залежить від конкретного змісту майбутнього підприємництва, власних можливостей, масштабів діяльності, рівня конкуренції у тій галузі, у яку підприємець має намір проникнути;

3) ретельно зважити і вибрати найбільш ефективну форму орга­нізаційної побудови підприємства, яке бажано створити і схему управ­ління останнім, спираючись на зарубіжний та вітчизняний досвід підп­риємницької діяльності.

Установча стадія складається з таких етапів:

1. Визначення складу засновників, пошук партнерів (якщо це необхідно). Допомогу в цій справі можуть надавати бізнес-центри (центри розвитку малого бізнесу), консалтингові компанії.

2. Визначення величини статутного фонду (початкового капіта­лу) та джерел фінансування.

Статутний фонд - це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми). Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновника­ми (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від гос­подарської діяльності підприємства, а у разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути всі види майна - будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі у вільно конвер­тованій валюті; усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а та­кож на використання винаходів, «ноу-хау», інших об'єктів інтелектуа­льної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

3. Розробка назви підприємства.

У найменуванні юридичної особи зазначається її організаційно- правова форма і назва українською мовою. У назві забороняється ви­користання найменувань органів державної влади, місцевого самовря­дування та історичних державних найменувань, перелік яких встанов­лює Кабінет Міністрів України. У назві юридичної особи не може бути використано слово «національний» в усіх відмінках, окрім закладів (установ), які набувають статусу національного закладу (установи).

4. Підготовка установчих (засновницьких) документів, а саме: установчого (засновницького) договору та статуту.

Засновницький договір - це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства пев­ним шляхом. Засновницький договір є громадянсько-правовим актом, яким засновники юридично закріплюють свій намір створити підпри­ємство з тією або іншою назвою. У засновницькому договорі, зокрема, обов'язково мають бути відомості про організаційно-правову форму, найменування та місцезнаходження майбутнього підприємства (юри­дична адреса), про розміри часток у статутному фонді (капіталі) кож­ного із засновників підприємства, положення про порядок внесення засновниками підприємства майна до статутного фонду (капіталу) підприємства. Крім того, встановлюється порядок розподілу прибутків та збитків, управління діяльністю підприємством, процедура вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та лікві­дації відповідно до закону. У договорі мають бути визначені наймену­вання та реквізити засновників (а для громадян - паспортні дані, іден­тифікаційний код і місце проживання). Засновницький договір має бути підписаний усіма засновниками товариства.

Якщо засновником товариства є одна особа - установчий дого­вір не укладається.

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємст­ва та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи.

Статут підприємства має містити такі дані:

- повна назва підприємства, юридична адреса;

- склад засновників та учасників;

- термін, на який створюється підприємство;

- правовий статус;

- майно, статутний капітал, розподіл часток;

- права і обов'язки засновників;

- органи управління;

- склад і компетенція органів управління та порядок прийняття рішень;

- порядок зміни складу засновників;

- трудові відносини з працівниками;

- облік та звітність;

- ревізійна комісія і аудит;

- припинення діяльності та реорганізація підприємства;

- порядок внесення змін до статуту.

Цей перелік може бути розширений з урахуванням різних чин­ників і особливостей діяльності організації.

5.Реєстрація підприємства у відповідних органах державної

влади.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності про­водиться у виконавчому комітеті міської (районної) ради за місцезна­ходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбаче­но законом.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи: рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу; установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб; рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорга­нізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом; реєстраційну карт­ку встановленого зразка; документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

6. Оформлення атрибутів підприємства (печатка, бланки, рахун­ки підприємства).

Організаційна стадія включає:

1. Організацію управління підприємством.

2. Формування мереж постачання ресурсів і реалізації продук­ції.

3. Підбір та розстановку персоналу.

4. Організацію виробничого процесу.

Підприємницька діяльність припиняється у таких випадках:

а) після закінчення строку, на який створювалося підприємство, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) з власної ініціативи підприємця (власників);

в) у разі припинення існування підприємця;

г) у разі закінчення строку дії ліцензії;

д) на підставі рішення суду: за клопотанням банківських уста­нов у разі неплатоспроможності та визнання його банкрутом; контро­люючих органів за систематичне або грубе порушення чинного зако­нодавства;

е) за іншими підставами, передбаченими установчими докумен­тами та законодавчими актами України.

Підприємства можуть припинити свою діяльність не тільки з причини нерентабельності, а й тому, що змінюють форму функціону­вання, об'єднуються з іншими підприємствами, відокремлюються з розподілом майна тощо. Припинення діяльності суб'єкта підприємни­цтва здійснюється двома шляхами - реорганізацією та ліквідацією.

Підприємство реорганізується у випадках: злиття з іншим підп­риємством та утворення в результаті нового підприємства; приєднання одного підприємства до іншого; поділу підприємства; виділення з підприємства одного або кількох нових; перетворення одного підпри­ємства в інше.

У разі злиття підприємств усі майнові права та обов'язки кожно­го з них переходять до підприємства, утвореного внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох підприємств до іншого підприємства до останнього переходять усі майнові права та обов'язки

приєднаних підприємств.

У разі поділу підприємства всі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових підприємств, що утворені внаслідок цього поділу.

У разі перетворення одного підприємства в інше до новоутворе­ного підприємства переходять усі майнові права і обов'язки поперед­нього підприємства.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим органом, а у випадку визнання підприємства банкрутом - судом або арбітражним судом [1]. В обов'язки ліквідаційної комісії входить оцінка наявного майна підп­риємства, що ліквідується, розрахунок з кредиторами, а також скла­дання та передача власнику чи уповноваженому органу ліквідаційного балансу підприємства.

Підприємство вважається ліквідованим або реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

<< | >>
Источник: Т. В. Назарчук, О. М. Косіюк. Менеджмент організацій [Текст]: Навчальний посібник. - К.: «Центр учбової літератури», - 560 с.. 2015

Еще по теме 3.4 НОРМАТИВНО-ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ, ПІДС­ТАВИ ТА ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ:

  1. Особенности правовых актов (нормативно-правовых актов), регулирующих налоговые правоотношения
  2. Нормативно-правовые акты
  3. Нормативно-правовое
  4. Правовые и нормативные методы регулирования
  5. 5.1.4. Нормативные правовые акты о налогах и сборах
  6. 3. Нормативно-правовое обеспечение инвестиционной деятельности
  7. Подзаконные нормативно-правовые акты
  8. 97. Производство по делам об оспаривании законности нормативно правовых актов
  9. НОРМАТИВНО-ПРАВОВАЯ БАЗА И ИНФОРМАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ УПРАВЛЕНИЯ ПЕРСОНАЛОМ
  10. Действие нормативно-правовых актов во времени, в пространстве и по кругу лиц
  11. 3.6. НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ И ПРАВОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ СИСТЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ПЕРСОНАЛОМ
  12. Статья 21. Приведение нормативных правовых актов в соответствие с настоящим федеральным законом
  13. Нормативно-правовая база профессионального развития государственных служащих