<<
>>

11.1. Сутність та моделі лідерства

Лідерство - це тип управлінської взаємодії, що ґрунтується на найефективнішому для цієї ситуації співіснуванні різноманітних джерел влади та спрямований на досягнення цілей організації.

Лідерство - це вплив на групи людей, що сприяє досягненню загальної мети. Лідерство, як і влада, - це потенціал, який прита­манний людині. Сила й примушення при лідерстві заміняються на спонукання та натхнення. Менеджер і лідер в організації - це не тотожні поняття. Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство як специфічний тип стосунків управління базується більше на процесі соціального впливу. На відміну від управління, лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно стосунки «керівник - підлеглий», притаманні традиційному погляду на управління, заміняються стосунками «лідер - послідовник».

Незважаючи на те, що керівництво - суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно ефективними менеджерами.

Про ефективність лідера можна судити по тому, в якій мірі лідер впливає на інших.

Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Бути менеджером не означає автоматично вважатися лідером в організації, оскільки лідерству значною мірою притаманна неформальна основа. Відмінності в характеристиках між лідером і менеджером наведено в додатку Д.

Отже, лідерство - це соціально-психологічний феномен, пов'язаний з динамічними процесами в малій групі; поняття, яке характеризує відношення домінування і підпо­рядкованості в групі. Лідерство є результатом дії як об'єктивних чинників (мети і завдань групи в конкретній ситуації), так і суб'єктивних (потреби, інтереси, індивідуально- психологічні особливості членів групи), а також це дії лідера як ініціатора й організатора групової діяльності.

Також сутність лідерства полягає в тому, що це складний соціально- психологічний процес групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, внаслідок цього процесу відбуваються виникнення та диференціація групової структури, її оптимізація і вдосконалення. Лідер - це учасник групи, який у значущих ситуаціях здатний справляти суттєвий вплив на поведінку учасників групи.

Лідерство можна розглядати як один із процесів організації малої соціальної групи та управління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. Відповідно лідер - це учасник групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацією спільної діяльності індивідів для найшвидшого й успішного досягнення спільної мети.

На формування моделі лідерства впливають: корпоративна культура підприємства і специфіка галузі. Існує дві основні моделі лідерства: харизматична й експертна.

Харизматичне лідерство - це лідерство, побудоване на енергетиці, вмінні надихати, вести за собою. У більшості випадків формальний лідер, який володіє харизмою, одночасно є і неформальним: він користується пошаною і симпатією колег не тільки як керівник, але і як людина. Його особа є сильним мотиваційним чинником для підлеглих. Харизматичний лідер легко об'єднує людей і створює відмінні команди. Як правило, його підлеглі демонструють високий рівень лояльності і прихильності.

Існує два типи харизматичного лідера:

- лідер з м'якою харизмом - схильний мотивувати і переконувати. Як правило, з ним радяться в складних ситуаціях, обговорюють свої помилки, до нього звертаються за підтримкою. Проте м'який харизматичний стиль лідера має такі слабкі сторони, як: зниження субординації, ослаблення дисципліни, деякі елементи вседозволеності.

- лідер з жорсткою харизмою - дотримується свого рішення на основі тих фактів, які є в його розпорядженні. Такого лідера не можна примусити приєднатися до рішення, з яким він не згідний, що суперечить його поглядам та переконанням.

Експертне лідерство засноване в першу чергу на знаннях, коли керівником стає найкращий фахівець - аналітик, експерт, здатний розв'язати практично будь-яку складну проблему. Експерт тут - це не професіонал, який не вміє керувати, а хороший фахівець у своїй справі й одночасно адміністратор, який може допомогти розв'язати будь-яку проблему.

Звичайно, можливий і ідеальний варіант - коли керівник однаковою мірою може відповідати обом моделям, чергуючи їх залежно від обставин. Проте в реальності таке можливо не завжди. Тому бажано визначити пріоритети, які можуть залежати від специфіки діяльності/функціоналу, етапу життєвого циклу організації або корпоративної культури.

Отже, харизматична модель лідерства потрібна в тих сферах діяльності, для яких комунікативна компетентність, уміння привертати людей, впливати, створювати позитивну атмосферу навколо себе і тому подібне найзначущіші. До цієї сфери можна однозначно віднести продажі, комерційну діяльність, роботу з клієнтами, рекламу, маркетинг, деякі види офісних робіт. Експертна модель лідерства ефективна в діяльності, де професіоналізм не припускає високого рівня емоційної компетентності; успіх визначається радше специфічними навичками і знаннями, ніж умінням взаємодіяти з іншими людьми. До таких сфер можна віднести велику частину робіт, пов'язаних з фінансами, бухгалтерією, інформаційними технологіями.

Лідерство відображає креативність та емоційний інтелект керівництва, а менше приділяє уваги диктаторському стилю та авторитарності. Сферу поведінки подано на рис. 29.

Рис. 29. Структура особистих характеристик успішності лідера

Сильний лідер не потребує багато інформації, якщо він володіє базовими знаннями, він інтуїтивно розуміє, що можна скласти прогноз ситуації. Високий показник завзятості для успішного керівника небажаний, оскільки потрібна гнучкість, яка виступає важливим аспектом поведінки лідера.

Багатоваріантність є складною для ухвалення рішень, але в умовах ринкової невизначеності ефективніша одноваріантна поведінка. Стійкість у ситуації невизначеності є головною якістю лідера, оскільки дозволяє йому не боятися невідомості або відсутності зворотного зв'язку. Переваги, які використовує менеджер, не заважають його діяльності, оскільки він впорується зі своїми справами і без негайного зворотного зв'язку і розв'язує проблеми в умовах невизначеності.

Успішний керівник вищого рівня володіє високою сприйнятливістю і розвиненою інтуїцією. Він сухвалює суть справи інтуїтивно та швидко і виявляє здатність відрізняти важливі сторони ситуації від несуттєвих. Здатність керувати ситуацією відповідає лідерові, який легко входить у роль керівника з миті свого призначення, не вибачається і не звертає уваги на претензії тих, хто вважає себе кандидатом на цю посаду. Лідер не дозволяє поширювати чутки та проявляти заздрість, і тим більше заважати виконанню своїх обов'язків. Наполегливий керівник успішно діє за відсутності жорсткого типу характеру, активно виконує задумане, навіть якщо його погляд виявляється непопулярним. Лідерові властиве інтуїтивне розуміння тих ідей, яких слід дотримуватися, його не лякає незгода інших, і при цьому він активно цікавиться всіма доступними для нього даними.

Здатність до співпраці лідера - вміння діяти ефективно й виважено. Йому вдається нівелювати свої неприязні почуття. Такому керівникові властиве вміння розмовляти з людьми тактовно, спілкуватися на будь-якому рівні. Завдяки хорошій здатності до міжособистісних контактів така людина намагається підтримувати не тільки оригінальні та цікаві ідеї, а й інших. Лідер вміє стримувати свою ворожість і агресивність.

У лідера повинна бути розвинута комунікативна здатність, яка знаходить свій прояв у налагодженні сприятливих взаємовідносин між працівниками, що забезпечує успішну колективну діяльність та знаходження в ній свого місця для кожного учасника трудового процесу.

Отже, лідер як ефективний менеджер повинен здійснювати функції, які групуються на двох головних векторах: виробничому й людському. Ці вектори становлять решітку менеджера, її розробили американські дослідники Р. Блей і Д. Моутон (додаток Ж). Між цими векторами (спрямованість на виробничий процес і на гуманне ставлення до персоналу) існує відповідна суперечність:

■ коли намагатися всіма силами підвищити продуктивність праці, нехтуючи потребами й бажаннями людини, то результату можна не досягти;

■ коли всю увагу приділити людині, результат не відповідатиме меті.

Р. Блей і Д. Моутон змоделювали матрицю, яка надає можливість визначити п'ять характерних типів управлінської поведінки, що відповідають різним типам менеджерів.

При визначенні значущості лідерства в системі менеджменту слід сказати про трансакційну і трансформаційну моделі лідерства.

Трансакційне лідерство - це стиль лідерства, за якого лідер домагається виконання поставлених завдань від своїх послідовників через метод «батога і пряника». Керівники такого типу ретельно аналізують дії своїх підлеглих, щоб виявити помилки і неточності в них. Цей тип лідерства ефективний у кризових і надзвичайних ситуаціях. Трансакційне лідерство передбачає формально-ділові стосунки обміну, що ґрунтуються на індивідуальних, зазвичай фінансових, зовнішніх інтересах послідовників.

Трансакційні лідери використовують винагороди і покарання, домагаючись виконання завдань від своїх послідовників. При цьому вони ухвалюють цілі, структуру і культуру організації, що існує. Трансакційні лідери, як правило, несуть практичну спрямованість. Трансакційні лідери готові працювати в рамках чинної системи для досягнення цілей організації.

Порівняння трансакційної і трансформаційної моделі лідерства

Трансформаційне лідерство посилює мотивацію, моральний дух і продуктивність послідовників за допомогою різних механізмів. У цій моделі лідер є зразком для наслідування для його послідовників. При цьому лідер повинен виявляти слабкі і сильні сторони у своїх послідовників і ставити їм завдання, які можуть оптимізувати їхню роботу. Метою трансформаційного лідерства є зростання персоналу та підвищення мотивації працівників шляхом встановлення вищих цілей. Трансформаційне лідерство складається з чотирьох компонентів: харизми, високої мотивації, що надихає інших, індивідуального підходу та надання стимулів для творчої інтелектуальної діяльності.

Таблиця 5
Трансакційна модель Трансформаційна модель
Пасивне лідерство, реагує на результати Активне лідерство
Роботи в рамках організаційної структури Змінює організаційну структуру, корпоративну культуру
Співробітники досягають цілей через заохочення і покарання, які встановлює лідер Співробітники досягають цілей через вищі ідеали і моральні цінності
Мотивує послідовників, апелюючи до їхніх власних інтересів Мотивує послідовників, закликаючи їх ставити спільні інтереси на перше місце
Збереження статус-кво, використання стресової роботи для досягнення найбільшої працездатності Індивідуальна увага: кожна дія спрямована на вираження уваги і підтримки Сприяння творчим та інноваційним ідеям для розв'язання проблем

Отже, трансакційні лідери є лідерами, які обмінюють реальні винагороди за працю на відданість послідовників. Трансформаційні лідери є лідерами, які змушують своїх послідовників зосередитися на вищих порядках власних потреб, при цьому підвищуючи обізнаність про значення результатів власної праці і нових способів, за допомогою яких цих результатів можна досягти. Трансакційні лідери, як правило, більш пасивні, у той час як трансформаційні лідери демонструють активну поведінку.

Відповідно до моделей лідерства виділяють певні лідерські стилі. Стиль лідерства як стійка відтворювана відмітна модель, за якою лідер здійснює свої функції, фіксує своєрідність його поведінки, характер взаємодії з наближеним оточенням і послідовниками, ціннісні орієнтації, особливості ухвалення рішень і низку інших факторів. Виділяють різні стилі лідерства залежно від певних ознак.

Залежно від стосунків лідера і його команди вирізняють такі стилі лідерства:

• авторитарний - передбачає одноосібний спрямований вплив лідера: головний метод - директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання, підлеглі повинні безвідмовно виконувати його волю;

• демократичний - для нього характерні врахування інтересів і думок людей, які його оточують, залучення їх до ухвалення рішень та стимулювання ініціативи, головний метод керівництва - заохочення та похвала оточення;

• відсторонений - проявляється у пасивній позиції лідера, коли він здійснює управлінські функції, і наданні достатньої самостійності виконавцям, а також у бажанні уникнути можливих конфліктів, основний метод - прохання, переконання, поради. Можливі ситуації, коли саме найближче оточення починає маніпулювати політиком.

Залежно від ставлення лідера до змін і здатності до інновацій виділяють:

• консервативний стиль: лідери орієнтовані на керівництво відповідно до норм, що раніше установилися, а їхніми сильними сторонами є витримка, вірність справі, терпимість, увага і вміння передбачити обставини;

• ініціативний стиль - проявляється у здатності лідера виходити за межі загальновизнаних правил управління і в гене­рації нових ідей (типові - рішучість, сміливість, наполегливість при досягненні мети, з іншого боку - надмірна вимогливість, невміння змінювати поставлені завдання, імпульсивність, намагання дуже багато брати на себе).

Залежно від мети, на яку орієнтований лідер, виділяють:

• інструментальне лідерство, яке сконцентроване на досягненні поставлених завдань і відповідно вимагає від лідера та його команди високого рівня компетентності;

• емоційне лідерство, орієнтоване на встановлення добрих стосунків з послідовниками.

Ідеальний приклад лідерства - це адекватна самооцінка і мотивація на досягнення блага підприємства.

<< | >>
Источник: Стахів О. Г., Явнюк О. І., Волощук В. В.. Основи менеджменту: Навчальний посібник. / За наук. ред. док. екон. наук, проф. М. Г. Бойко. - Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», - - 336 с .. 2015

Еще по теме 11.1. Сутність та моделі лідерства:

  1. 1.1. Сутність переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків.
  2. студентки 4 курсу економічного факультету групи”Економічна теорія” Інякіної Любові. Банки: сутність, види та особливості, 1999
  3. Теоретичний і методологічний аспекти аналізу власного капіталу
  4. Стахів О. Г., Явнюк О. І., Волощук В. В.. Основи менеджменту: Навчальний посібник. / За наук. ред. док. екон. наук, проф. М. Г. Бойко. - Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», - - 336 с ., 2015
  5. 2. Формування власних коштів банку.
  6. Висновки
  7. Бочаров В.В.. Инвестиции. СПб.: — 176 с. (сер. "Завтра экзамен"), 2008
  8. Капферер, Жан-Ноэль. Бренд навсегда: создание, развитие, поддержка ценности бренда, 2007
  9. Предисловие к русскому изданию Настольная книга специалистов по брендингу
  10. Предисловие к третьему изданию Объединение бренда и бизнеса
  11. ЧАСТЬ ПЕРВАЯ.Почему брендинг является стратегическим